НОВИНИ

Стрес в спорті. Бодібілдинг

Стрес в спорті. БодібілдингЯк стрес впливає на спортивну діяльність?

Візьмемо для прикладу змагання з метання диска. Будь-яке змагання завжди є для спортсмена стресором. І чим вищий ранг змагання, чим воно престижніше, тим сильніший його стресовий вплив. Простіше кажучи, спортсмен починає хвилюватися. Хвилювання це цілком природне, його не може не бути. Адже без хвилювання, тобто без певної міри емоційного збудження, просто неможливо добре метнути снаряд. Тому справа не в самому хвилюванні, як такому, а в його силі і змісті та головне – у відношенні самого спортсмена до його власних хвилювань, в умінні у протистояти їм.

Для того щоб природне передстартове і стартове хвилювання не стало дистрессовим, а перетворилося на евстресс, тобто в корисний чинник, потрібно, по-перше, точно знати свій оптимальний рівень емоційного збудження в ті хвилини і секунди, коли йде підготовка до метання диска і в момент початку обертального руху. Бо є правило, згідно з яким будь-яка складна діяльність, для того щоб бути успішно виконаною, повинна відбуватися на тлі такого емоційного збудження, чий рівень оптимальний для даної діяльності. Якщо ж рівень емоційного збудження буде вищим оптимального, спортсмен виявиться фізично «затиснутим», що завадить точному технічному виконанню кидка. У разі ж “недозбужденності” виникають явища млявості».

Отже, кожен спортсмен повинен знати свій особистий оптимальний рівень емоційного збудження і судити про його настання або з яких-небудь специфічних елементів у своєму самопочутті (наприклад, сухий рот, особливий тремор м’язів, відчуття слабості і т. п.) або за такими показниками, як частота пульсу.

Коли спортсмен є на оптимальному рівні свого емоційного збудження, то, як правило, виникає прекрасне почуття «внутрішньої гармонії», душевного підйому, упевненості у своїх силах і технічних можливостях – всі м’язи «співають», а голова працює швидко, чітко і правильно.

Але якщо з’являється будь-яке відхилення від оптимального рівня емоційного збудження, спортсмен починає відчувати гнітюче почуття дискомфорту, внутрішнього неблагополуччя, роздратування, втрати впевненості у своїх можливостях. Спостереження показують: далеко не всі, навіть висококваліфіковані спортсмени віддають собі повний звіт у тому, що знаходяться не на оптимальному рівні свого емоційного збудження і дозволяють собі робити чергову спробу в явно неблагополучному психофізичному стані. Але ж заздалегідь можна сказати, що спроба, виконана в непідготовленому, розкоординованому стані, завжди приречена на невдачу.

А ось після невдачі, тим більше повторної, нерідко починається найнеприємніше – тривога зростає і може перейти навіть у паніку. Спортсмен при цьому настільки втрачає контроль над собою, що перестає правильно виконувати навіть такі елементи техніки метання, які, здавалося б, вже давно були добре освоєні. Відповідно до теорії Сельє, у такого розгубленого спортсмена різко скорочується час другої фази стресу (загального адаптаційного синдрому) – фази опору, і він за лічені секунди потрапляє у третю фазу – виснаження або, кажучи простіше, підпадає в безнадійний стан, при якому зробити успішні спроби, як правило, просто неможливо.

Щоправда, треба сказати, що деякі спортсмени починають виступати успішно лише після того, як виявляються загнаними в глухий кут безнадійного стану. Але ж якою дорогою ціною, за рахунок яких страждань і амортизації організму приходить такий успіх! Ці винятки лише підтверджують правило про те, що тільки при умінні протистояти шкідливому впливу тривоги можна розраховувати на перемогу, не шкодячи собі.

Для наочності вибудуємо наступний ланцюг процесів: стресор (змагання) – тривога – розгубленість – паніка – поразка. Тут ланкою, з якого починається шлях до невдачі, є е тривога. Отже, саме на цю ланку треба направити всі зусилля так, щоб тривога стала діяти не як дистрессор, а зробила б евстрессовий ефект. Що ж слід зробити для цього?

Найголовніше – треба змінити своє ставлення до тривоги. При перших же ознаках цього неприємного почуття потрібно, ні в якому разі не піддаватися йому, а змусити її працювати на користь кожної спроби. Для цього необхідно (як би не здавалася дивною така порада) зрадіти тривожному почуттю і навіть спеціально посміхнутися їй, як доброму знайомому. Нехай радість у даному випадку буде навмисною, спеціально викликаною – все одно вона допоможе зменшити, а то й повністю зняти вплив будь-якої негативної емоції, у тому числі і тривоги. А її колишнє – дістрессовий вплив перейде в евстрессовий, тобто почне допомагати спортсменові.

І те хвилювання, яке зародилося як тривога, отримавши тепер позитивне забарвлення, стане джерелом душевного підйому, здатним посилити міць кидка, Тільки при цьому не можна забувати про стан м’язового апарату – адже висок, нехай навіть позитивне хвилювання, може в деякого ступеня викликати м’язову скутість. Хоча позитивні емоції в принципі сприяють розслабленню м’язів, а негативні ведуть до їх закріпачення, необхідно, незважаючи на вже евстрессовий вплив колишньої тривоги, свідомо допомогти своїм м’язам – максимально розслабити їх на 5-15 секунд, особливо м’язи рук, шиї, обличчя та одночасно виконати кілька глибоких, спеціально затягнутих видихів. Все це дозволить добре підготуватися до наступного етапу – повного зосередження на техніці метання.

Тут необхідно нагадати про одне вельми важливе правило, яке стосується уваги. Суть цього правила у тому, що ми не в змозі одночасно бути сильно зосередженими на двох різних процесах чи явищах. Добре зосередитися нам треба тільки на чому-небудь одному. При цьому увага, сфокусована на тому одному, що ми вибрали, автоматично відключає наше мислення від усього стороннього – цим самим створюється умова, що забезпечує високу якість виконання тієї справи, на якій ми сконцентрували свою увагу. Так, наприклад, зосередившись на своєму позитивному ставленні до стресової ситуації, ми цим самим автоматично звільнимося від різних проявів тривоги.

У будь-якій справі слід розрізняти кінцеву мету і засоби її досягнення. Так от, у момент метання диска всю увагу необхідно зосередити не на цілі – далеко метнути! – А на засобах досягнення цієї мети, тобто на техніці кидка, на тому її елементі, який є у даного спортсмена на даному етапі розвитку його майстерності найважливішим, основним, визначальним, успішність виконання всіх інших елементів. Якщо ж на початку спроби думати про мету, то з фокусу уваги випадуть засоби її досягнення і мета, природно, не буде досягнута.

Увага, добре зосереджена на технічному виконанні майбутнього кидка, буде сприяти мобілізації всіх сил, і якщо при цьому рух буде виконано на тлі оптимального рівня емоційного збудження, то в результаті вишикується принципово інша послідовність процесів: стресор (змагання) – тривога (опір їй шляхом створення позитивного ставлення до неї і концентрації уваги на техніці руху) – психофізична зібраність – мобілізація – успіх!

Таким чином, потрібно не боятися стресу, а радіти йому, як помічнику, здатному активізувати ваші резервні сили! Хоробро зустрічати його посмішкою і високою зосередженістю уваги на виконуваній справі!

У оволодінні цим, вкрай важливим майже для кожного спортсмена умінням – умінням переводити дистресові фактори в евстресові – найбільшу істотну допомогу здатна надати, звичайно ж, психічна саморегуляція, основи якої необхідно осягати з перших кроків на шляху до спортивних вершин. Бо тільки той, хто по-справжньому освоїть навички психічної саморегуляції, навички автотренінгу, зможе з упевненістю, веселощами й відвагою сказати: «Що! Стрес? Дуже добре! Я нею зараз же зроблю своїм мирним помічником!»

Анатолій АЛЕКСЄЄВ, лікар-психотерапевт. Фізкультура і спорт № 3,1985. (cкорочено)

Атлет: Joel Stubbs. Фото: Robert Reiff

Пов’язані статті

Залишити відповідь

Back to top button